Тиф у 19 столітті на території Канади був однією з наймасштабніших епідемій, яка забрала сотні життів. Спалахи тифу на територіях Канади, зокрема у поселенні Байтаун, яке було попередником сучасної Оттави, виникали кілька разів. Далі на iottawa.net.
Що таке тиф та його основні симптоми?
Тиф є епідемічною висипною хворобою, яка проявляється через бактерію роду “Rickettsia prowazekii”. Він передається через інфікованих комах-паразитів. Деякі типи тифів поширюються іншими способами:
- лісовий тиф – за допомогою білок-летяг;
- чагарниковий тиф – поширюється за допомогою одного з різновидів кліщів – чигерами;
- мишачий тиф – поширюється за допомогою щурів бліх.
Тиф може виявитися не відразу. Перші ознаки зараження можуть виявитися протягом двох тижнів з контакту з інфікованими вошами. Перші симптоми тифу у людини:
- лихоманка;
- озноб;
- головний біль;
- прискорене дихання;
- ломота у тілі;
- темно-червоні плями на шкірі;
- кашель;
- нудота;
- блювання;
- сплутаність свідомості.
Якщо людині не надати необхідну допомогу, вона може померти протягом 3-4 днів.
У 21 столітті лікування тифу проходить значно легше, ніж у 19 столітті. Сучасна медицина дозволяє дуже швидко діагностувати тиф за допомогою аналізів крові та іншого. У 21 столітті доступний перелік антибіотиків та інших лікарських засобів, які необхідні для лікування тифу. У 19 столітті, коли епідемія тифу вирувала на всю, лікарям Байтауна було максимально складно впоратися з цією хворобою через відсутність як лікарських засобів, так і елементарних ліжкових місць у лікарні.
Тиф існує і в 21 столітті, але вважається рідкісним захворюванням. У сучасному світі, як і раніше, трапляються спалахи епідемії тифу. В основному, вони виникають в густонаселених та антисанітарних країнах. Незважаючи на страшні епідемії тифу, як у Канаді у 19 столітті, так і в усьому світі, вакцину від тифу розробили лише на початку 20 століття.
Передісторія появи тифу у Байтауні: тиф завезли ірландці
У середині 19 століття в Ірландії стався “Великий голод”. Цю трагедію також називають “Картопляним голодом”. Це дуже страшний і важкий період історії ірландців, дуже багато людей загинуло. “Великий голод” в Ірландії виник через неврожай на картоплю, що згодом призвело до масового голоду по всій країні. У середині 19 століття в Ірландії загинуло більше одного мільйона людей від голоду, а також від різних хвороб, які він викликав. Ще один мільйон ірландців у 19 столітті, зважилися на відчайдушний крок залишити країну, що вмирає, у пошуках кращого життя. Частина ірландців перебралися жити до Британії, але більшість із них вирушили до країн Північної Америки, зокрема молодої країни – Канади.
Чому ірландці обрали Канаду?
Америка для ірландців була дуже привабливою перспективною країною, але квитки на корабель до Америки були надто дорогими. Тому більшість емігруючих ірландців купували дешеві квитки до Канади, до міста Байтаун.
Що сталося під час подорожі ірландців до Канади?
Крім того, що ірландці помирали від голоду в рідній країні, в середині 19 століття на них чекав не менш трагічний переїзд до Канади. Коли вони в 1840-х роках купили собі квитки на корабель до Канади, то виявили, що судна, на яких їх перевозили, надто погані. Кораблі зовсім не були обладнані для тривалих перевезень океаном. На кораблях було повно щурів та бруду. Емігранти називали такі кораблі – “кораблі-труни”. Деякі ірландці ще до посадки на кораблі були заражені тифом. За час тривалої 6-8 тижневої подорожі в антисанітарних умовах, на кораблях практично всі були заражені тифом.
Понад сто тисяч ірландців у 1847 році вирушили до британських колоній у Північній Америці. З цієї кількості, від 5 до 8 тисяч людей загинули в океані, так і не допливши до берегів Канади. Усіх їх було викинуто за борт кораблів. Крім цього, у 1847 році, під час еміграції ірландців до Канади затонуло щонайменше три кораблі:
- “Ексмут Ньюкасла”, на борту якого було 241 пасажир;
- “Каррікс з Уайтхейвена”, на борту якого було 173 пасажири;
- “Диво”, який відправився з Ліверпуля до Канади з 400 пасажирами.
Тиф на територіях Оттави
Спалахи тифу траплялися на територіях Оттави і раніше, до 1847 року. Однак у середині 19 століття трапилася найжахливіша епідемія тифу, яка забрала безліч життів. Вона була викликана міграцією ірландців на територію Канади.
Тиф у середині 19 століття жителі Оттави та інших канадських міст називали зовсім інакше:
- тюремна лихоманка;
- табірна лихоманка;
- госпітальна лихоманка;
- корабельна лихоманка;
- дорожня лихоманка;
- ірландська лихоманка;
- емігрантським тифом.
Усі ці назви так чи інакше були пов’язані з ірландськими емігрантами, які, переїжджаючи, привезли страшну епідемію тифу на територію Канади.
Роль релігії у Оттаві під час боротьби з тифом
Релігія в 1847 році за масштабної епідемії тифу в старій Оттаві зіграла важливу роль. Все тому, що релігійні громади міста були покликані піклуватися про хворих на тиф.
Ще до прибуття перших ірландських емігрантів на територію старої Оттави, у місті на повний хід йшло будівництво лікарні. Сестра Брюйєр у середині 19 століття стала однією з тих черниць, які погодилися мужньо доглядати за хворими на тиф мігрантами. При цьому імміграційне бюро у старої Оттаві виділяло черницям 12 шилінгів або 2,40 доларів на тиждень на одного пацієнта хворого на тиф. На ці кошти черниці купували необхідні ліки, фрукти та інші засоби для якнайшвидшого одужання. Кошти на похорон імміграційне бюро виплачувало окремо.
Ірландські емігранти прибули до старої Оттави через канал Рідо дуже спекотного літа 1847 року. Загалом до Оттави прибуло близько трьох тисяч іммігрантів. Черниці перш за все бралися доглядати ірландців, які були в найважчому стані. Епідемія тифу в Оттаві в 1847 році була жахливою, заражених просто не було куди покласти, абсолютно всі лікарні були переповнені. Крім цього, монахині, які доглядали за хворими ірландцями, дуже сильно ризикували заразитися тифом. Шанс зараження при контакті з хворим на тиф був дуже високий. Через це у 1847 році їм були дуже складно підібрати персонал до лікарні, який міг би їм допомагати. Здебільшого наймали молодих хлопців, які працювали на лісозаготівлі, щоб вони спостерігали за хворими ірландцями у нічний час.Черниці просто валилися з ніг, вони щодня не покладаючи рук доглядали за всіма хворими, молилися за них і бажали якнайшвидшого одужання.
У 1847 році оттавське імміграційне бюро починає затримувати кошти, які прямували на підтримку хворих на тиф. Через це черницям доводиться вкладати власні кошти для підтримки та якнайшвидшого одужання хворих ірландців. Після цього черниці надали імміграційному бюро Оттави фінансовий звіт для компенсації особистих витрат. Але імміграційне бюро заявило, що його було підроблено. Сестрі Брюєр вдалося довести правдивість даних і домогтися компенсації витрачених особистих коштів на лікування хворих на тиф від імміграційного бюро.
Згідно з журналом реєстрації, який вели черниці у 1847 році, у період з 1847 року по 1848 рік було госпіталізовано до лікарні 619 пацієнтів у тяжкому стані. З них 167 померло від тифу.
При цьому сімнадцять черниць під час опіки над хворими заразилися тифом, але ніхто з них не помер.
Після того, як страшна епідемія тифу закінчилася, Рада охорони здоров’я Оттави написала рекомендації для жителів міста, в яких головна увага приділялася чистоті.
Офіційно епідемія тифу закінчилася навесні 1847 року. Поодинокі захворювання на тиф у місцевих жителів Оттави ще зустрічалися.
Офіційну причину епідемії висипного тифу та спосіб його передачі вчені змогли виявити лише у 1916 році. На територіях Канади епідемія тифу 1847 року забрала понад 20 тисяч життів.
